Курсова работа "Організація соціального обслуговування громадян в « Здолбунівському інтернаті для людей похилого віку та інвалідів"

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….....................2

РОЗДІЛ 1. «ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ»

1.1.Громадяни похилого віку та інваліди, їх правовий статус ..………..…..5

1.2.Поняття соціального обслуговування, його форми та види………..….8

1.3.Нормативно-правове забезпечення людей похилого віку. ……..…….13

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ………………………………………………….18

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯН ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ НА ПРИКЛАДІ «ЗДОЛБУНІВСЬКОГО ІНТЕРНАТУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ».

2.1. Соціальне обслуговування громадян похилого віку в територіальному центрі…………..…..……………………………………………………………..19

2.2. Утримання одиноких непрацездатних громадян в стаціонарній установі «Здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів»…….….22

2.3. Організація соціального обслуговування через відділення соціальної допомоги вдома…………………………………..……………………………..31

ВИСНОВКИ ДО 2. РОЗДІЛУ………………………………………………...34

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………38

ДОДАТКИ………………………………………………………………………43

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасному розвиненому суспільстві довголіття стає нормою життя, причому основна проблема полягає в якості довголіття. У людини, в міру старіння, змінюється не тільки його стан здоров'я, а й відбувається певна переорієнтація життєвих інтересів, потреб, змінюється соціальний статус у суспільстві, сім'ї. До старості людина набуває цілий ряд захворювань, переважно хронічного перебігу з частими загостреннями, тому особи похилого та старечого віку відчувають підвищену потребу в медичній та соціальній допомозі.

У зв'язку з цим у суспільстві досить актуальною є проблема надання соціальної допомоги, підтримки літнім і інвалідам, яка здійснюється за допомогою соціального обслуговування.

Соціальне обслуговування громадян похилого віку таінвалідів - це діяльність органів соціального захисту населенняпо наданню передбачених нормативними актами соціальних послуг вказаним громадянам. Воно включаєв себе сукупність соціальних послуг (догляд, організацію харчування, сприяння в отриманні медико-правової,соціально-психологічної і натуральнихвидів допомоги, допомоги в професійній підготовці,працевлаштуванні, організації дозвілля, сприяння в організації ритуальних послуг та ін.), щонадається громадянам похилого віку та інвалідам в домаабо в установахсоціального обслуговування незалежно від форм власності.

Наша країна з початку 90-х років встала на самостійний шлях розвитку, радикально змінюється її політичний устрій, економічна система,соціальна структура, духовне життя. Орієнтирами на цьому нелегкому шляху єположення нової Конституції, прийнятої 28червня 1996 року.В ній вказано, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правовадержава” [1,с.1]. Найвищою соціальною цінністю вкраїні проголошена людина,її честь та гідність, недоторканість і безпека. Громадяни нашоїдержави мають право на соціальний захист, що включає право на забезпеченняїх у разі повної, часткової аботимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних він них обставин, а також у старості та в інших випадках,передбачених законом. В Конституції вказані також конкретні шляхи підтримки державою громадян і груп населення, що потребують соціального захисту і допомоги для гідного їх життя.

Сьогодні соціальнаполітика держави зорієнтованана реалізацію конституційних вимог щодо пенсіонерів, інвалідів, учасниківбойових дій, ветеранів війни та праці, створення їм сприятливихумов для повноцінної діяльності, освіти,праці, лікування, побуту, культури, спорту та реалізації своїх потенційних можливостей в усіх сферах суспільного життя. Багато громадян з переліченихкатегорій потребують соціального обслуговування та соціального захисту в цілому.

Система соціального обслуговування внашій країні знаходитьсяна початковій стадії:визначаються його види,головні завдання, функції, принципи, які повинні дотримуватися в процесіобслуговування, органи, що його здійснюватимуть в подальшому. А тому дуже важливим є питання правових основ соціального обслуговування.

Сьогодні збільшуєтьсякількість осіб, які потребують соціального обслуговування. ВУкраїні не достатньо сформована нормативна база в цій сфері. Отже, тему дослідження,а саме: «Соціально-економічне та правове забезпечення людей похилого віку та інвалідів»вважаю актуальною та такою, що потребує вивчення та аналізу.Адже, соціальне обслуговування, крім того, що передбачає надання різних видівпослуг – це уважне й турботливеспостереження за іншими, вміння увійти в світїх переживань. Вонодопомагає людині пристосуватися дотого чи іншого середовища,пристосування до якогобез сторонньої допомогизначно утруднене, а інколи неможливе.

Мета роботи - вивчити особливості соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів. Об’єкт дослідження – економічне та правове забезпечення людей похилого віку та інвалідів.

Предмет дослідження – Організація соціального обслуговування громадян в « Здолбунівському інтернаті для людей похилого віку та інвалідів.

Завдання роботи:

-Проаналізувати актуальність дослідження проблеми людей похилого віку та інвалідів.

-Розглянути форми та види соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів.

-Зробити аналіз діяльності установи соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів міста Здолбунів.

-Проаналізувати нормативну та правову базу.

Методи дослідження: теоретичні методи дослідження, (аналіз, порівняння, теоретичний аналіз практичного досвіду роботи соціальних працівників, узагальнення отриманих результатів). Практичні (вивчення результатів діяльності соціальних працівників).

Теоретичне значення - Провести аналіз соціально-економічного та правового захисту людей похилого віку та інвалідів.

Практичне значення - полягає в розробці нових технологій соціальної роботи з літніми людьми, з метою впровадження в роботу майбутніх соціальних працівників.

Структура дослідження: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. «ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИСОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ».

1.1. Громадяни похилого віку та інваліди, їх правовий статус.

Відповідно до ст.10 Закону Українивід 16 грудня1993 року "Про основні засади соціальногозахисту ветеранів праціта інших громадян похилого віку в Україні” громадянами похилого віку визнаються:чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким додосягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Інвалід - особа зі стійкимрозладом функцій організму,зумовленим захворюванням, наслідком травми або з уродженимидефектами, що призводять до обмеження життєдіяльностіта до потребив соціальному захисті[12с.542]. Юридичне значення має належність до дітей-інвалідів вікомдо 16 роківта інвалідів І і ІІ групи.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на територіїінших держав. До них належать:а) учасники бойових дій; б) інваліди війни; в) учасники війни. Їх визначення та перелік дано в статтях 4-11 Закону України від 22жовтня 1993 року"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

ЗаконУкраїни "Про статусі соціальний захистгромадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, постраждалих осіб поділив на дві групи: а) учасників ліквідації наслідків аваріїна Чорнобильській АЕС, тобто громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації аваріїта її наслідків; б) потерпілих від Чорнобильської катастрофи, тобто громадян і в тому числі дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Всіх потерпілих поділено начотири категорії. Юридичне значення має належність до перших трьох категорій, щовказані у статті 14 вказаного Закону.

За загальним правилом ветеранами праці визнаютьсягромадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років - жінки і 40 років - чоловіки) і вийшли на пенсію. В окремих випадках встановлений пільговий (понижений) вік для ветеранів праці(ст.6 Закону "Проосновні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадянпохилого віку в Україні”) [2].

Особами, які мають особливі заслугиперед Батьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери орденаСлави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями "За відвагу”, а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняноївійни 1941- 1945 років. Особами, які мають особливі трудові заслуги передБатьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної Праці та повнікавалери ордена Трудової Слави.

До числа одиноких відносяться громадяни, які немають працездатних родичів, зобов’язанихза законом їхутримувати, а саме:1) одинокі непрацюючі громадяни,які досягли пенсійноговіку, передбаченого законодавством України, в тому числі громадяни, пенсії яким призначеніна пільгових умовах, із зниженням пенсійного віку та за статтею 14 Закону "Про пенсійне забезпечення” незалежно від віку; 2) одинокі непрацюючі громадяни, які визнані інвалідами І або ІІ групи; 3) сім’ї, що складаються ізодиноких непрацюючих громадян,які досягли пенсійноговіку, встановленого законодавством України, або визнані інвалідами І чи ІІ групи [3].

Статус громадян похилого віку пов’язаний з віком, а статус інваліда - зі станом здоров’я. Під обмеженням життєдіяльності особирозуміють повну абочасткову втрату особоюздатності або можливостіздійснювати самообслуговування, самостійно пересуватись,орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку,навчатись і займатисьтрудовою діяльністю [33].

Унормативних актах вживаєтьсядва терміни: "дитина-інвалід” і "інвалід з дитинства”. Їх змішувати не можна.Дитина-інвалід - цеособа віком до 16 років,яка ЛКК дитячоголікувально-профілактичногозакладу відповідно до переліку медичних показань визнана дитиною-інвалідом. Інвалід з дитинства - це особастарша 16 років,якій органом медико-соціальної експертизи встановлена одна зтрьох груп інвалідності,що є наслідком уроджених дефектів або хвороб чи травм, що трапилися в дитячому віці.

Критеріївизначення інвалідності передбаченіІнструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою Міністерством охорониздоров’я України 28 грудня 1991 року.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідкамитравм, уродженими дефектами,що призводять дорізко вираженої дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю а своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушеннявикликають потребу у постійному сторонньому догляді чидопомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовленезахворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, через які особи не потребують постійногодогляду чи допомоги, алевони призводять довираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утрудненнянавчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєюповедінкою, пересування, самообслуговування, участіу трудовій діяльності або при неможливості працювати.

1.2.Поняття соціального обслуговування, його форми та види.

Сьогодні різко знижуються реальні доходита рівень життягромадян України,особливо пенсіонерів, інвалідів.Нестабільність в економіці, гостро відчувається дефіцит державного бюджету, практичноне зменшується чисельність людейз доходом нижчепрожиткового мінімуму, посилюється диференціація населення за доходами, збільшується напругана ринку праці, зростає заборгованість по виплаті заробітної плати, пенсійта соціальних допомог, гостропроявляються тенденції неблагополуччя. Такестановище вимагаєвід держави танеурядових організацій, громадськихоб’єднань прийняттяадекватних заходів першза все всфері розвитку системи соціального захисту населення та забезпеченні соціальної небезпечності.

Томуосновною задачею органівсоціального захисту населення– підтримка цих категорій населення, надання їм різного виду допомог . В тому числі велике значення у вирішенні багатьох проблем людей,які опинилися в тяжкій життєвій ситуації має їх соціально-побутове обслуговування.

Соціальне обслуговування є однією зпідгалузей соціального забезпечення. Під ним розуміється сукупність правових норм,що регулюють порядок надання установами охорони здоров’я, соціальногозахисту населення та іншими органами безоплатно чи напільгових умовах соціальнихпослуг окремим категоріям громадян [33].

Соціальне обслуговування представляє собою діяльність соціальних служб по соціальній підтримці, наданню соціально-медичної (путівки,стаціонарне лікування, надання ліків);соціально-правової (консультації, роз’яснення прав); соціально-побутової (послугина дому); соціально-психологічної, матеріальної допомоги; адаптації і реабілітації громадян, які знаходяться в тяжкій життєвій ситуації.

У більшості регіонів нашої державирозроблені програми соціального захисту, які передбачають систему заходів по наданнюнеобхідних, в тому числі і побутових, видів допомоги. У зв’язку з зростанням цін і тарифів на послуги підприємствпобуту (перукарські, лазні,ремонт взуття, прання білизни, хімчисткиодягу, її пошиттята ремонт таінші різноманітні послуги) органи соціального захисту населення, з врахуванняммісцевих умов та економічних можливостей, визначають оптимальні шляхиорганізації роботи по наданню побутових послуг соціально незахищеним категоріям населення.

Основним критерієм для визначеннягромадян, які потребуютьрізних видів адресної допомоги, являється середній дохід на одного члена сім’ї, в залежності від якого диференціюється розмір оплати громадянами наданихїм послуг: за повну плату, з частковою оплатою чи безоплатно.

Мету соціального обслуговування можнасформулювати таким чином- надання нужденним додаткової допомоги у вигляді здійсненняна їх користь певних дійпобутового характеру.

Соціальне обслуговування -надання державою, суспільствомбезкоштовних послуг. Звичайно,подібну додаткову допомогу надають не тільки непрацездатним і людямпохилого віку, але й іншим категоріям громадян через існуючу в суспільстві сферу послуг.

Особливість соціального обслуговування полягає в тому, що:

- його здійснюють за рахунок створених спеціальних фондів;

- його надають безкоштовно;

- воно є однією із функцій держави.

Сфера послуг має дві головні функції: економічну і соціальну.

Економічна функціярозкриває роль послугу створенні додаткових життєвих благ населення.

Соціальна функція пов'язана із задоволенням матеріальних, соціальних, культурних і побутових потребчленів суспільства, зміцненнямїхнього здоров'я.

Формами соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів є:

- соціальне обслуговування за місцем проживання (вдома);

- напівстаціонарне соціальнеобслуговування у відділенняхденного перебування(відділеннясоціально-побутової та медико-соціальної реабілітації);

-стаціонарне соціальне обслуговування встаціонарних установах соціального обслуговування (будинках-інтернатах, пансіонатах тощо);

- термінове соціальне обслуговування (разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням, продуктовими наборами, забезпечення одягом тощо);

- соціально-консультативна допомога;

- надання житлових приміщень у будинках житлового фондусоціального використання.

Не у всіх країнах світу соціальне обслуговування розуміється однаково. Нерідко в цьому термінові вкладений різний зміст. Наприклад, у Фінляндіїв "Законі про соціальне обслуговування” (1982) під соціальним обслуговуванням розуміється "сукупність соціальних послуг, підтримки засобами доіснування, соціальнихдопомог і пов’язанихз ними діями,які покликані служити зміцненню соціальної забезпеченості ісприяти розвитку окремоїлюдини, сім’ї, групи, спільноти” [5, c. 2].

В "Словнику соціальної роботи” Р.Баркера соціальне обслуговування трактується як надання конкретних соціальних послуг для задоволенняпотреб, необхідних для їх нормального розвитку, людям, які залежать від інших, і не можуть самостійно про себе піклуватися [34, c. 145].

Яквже зазначалося ранішеу різних країнахсвіту соціальне обслуговування визначаєтьсяпо-різному. Прикладом цьогоможна навести визначення соціальногообслуговування яке дано в законі"Про основи соціального обслуговування населенняв Російській Федерації”:в ст.1 підкреслюється, що "соціальне обслуговуванняпредставляє собою діяльність соціальних службпо соціальній підтримці, наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведенню соціальної адаптаціїта реабілітації громадян, якіопинилися в складнійжиттєвій ситуації”. Важливуроль відіграють статті Закону,в яких розкриваєтьсяосновний зміст видів соціального обслуговування – матеріальна допомога, соціальне обслуговування на дому, соціальне обслуговування встаціонарних установах, надання тимчасового притулку, організація денного перебування в установах соціального обслуговування,консультативна допомога, соціальнийпатронаж громадян та сімей, та інші види соціального обслуговування [35,с.400].

Проте, не дивлячись на те яке визначення має соціальне обслуговування воно включає в себе сукупність соціальних послуг, якінадаються громадянам похилого віку та інвалідам на дому і в установах соціальногообслуговування незалежно від форм власності та передбачає можливістьотримання достатніх для задоволення основних життєвих потреб соціальних послуг, яківключаються вдержавні та територіальніпереліки гарантованих державоюсоціальних послуг.

На даний час в Україні визначенийперелік категорій громадян,які На даний час в Україні визначенийперелік категорій громадян,які мають право на соціальнеобслуговування, в томучислі і насоціально- побутове обслуговування на пільгових умовах.

До таких категорій, як правило відносяться:одинокі особи похилого віку, які перебувають на обслуговуванні у відділеннях соціальноїдопомоги на дому, інвалідиз дитинства, позору, з порушеннямиопорно-рухового апарату, особи які страждають тяжкимиформами алергійних захворюваньта інші особи, які потребують сторонньої допомоги [20,с.112-129].

Види соціального обслуговування:

Соціальнеобслуговування є однієюз підгалузей соціального забезпечення. Під ним розуміється сукупність правових норм, щорегулюють порядок надання установами охорони здоров’я, соціального захисту населення та іншими органами безоплатно чи напільгових умовах соціальнихпослуг окремим категоріям громадян.

Право на соціально-побутове обслуговування мають громадяниУкраїни, іноземці, особи без громадянства [22].

Законодавством Українипередбачено такі видисоціального обслуговування:

1. Обслуговування в стаціонарних закладах. Даний вид соціального обслуговування направленийна надання всесторонньоїсоціальної допомоги особам, які потребують за станомздоров’я чи зінших причини постійного стороннього догляду і нагляду (наприклад, догляд за душевно хворими, інвалідами).

Соціальне обслуговування в стаціонарних установах здійснюється шляхом надання соціальних послуг громадянам, які частковочи повністю втратили можливість здійснюватисамообслуговування і потребуютьпостійного сторонньогодогляду. Даний видсоціального обслуговування повинен забезпечувати створеннявідповідних віку тастану здоров’я умов життєдіяльності, проведення заходів медичного,психологічного, соціального догляду, харчування, а такожорганізацію посильної трудовоїдіяльності, відпочинку та дозвілля.

2. Напівстаціонарне обслуговування – здійснюється відділеннями денного, нічного перебування при центрах соціального обслуговування або органах соціальногозахисту населення. Організація денного перебування вустановах соціального обслуговування знаданням соціально-побутового, соціально-медичного та іншого обслуговування особам, які зберегли здатність до самообслуговування та які можуть самостійно активно рухатися.

3.Соціальне обслуговування вдома – направлене на підтримання соціального статусу своїх підопічних, а також на захист їх законних прав та інтересів. До числа надомних, гарантованих державою послуг входять: сприяння і організаціїритуальних послуг, приготування обідів, читання преси та інші послуги.

Соціальне обслуговування вдома здійснюється шляхом надання соціальних послуг громадянам, які потребують сторонньогопостійного чи тимчасового нестаціонарного обслуговування.

4. Матеріальна допомога – надається увигляді грошей, продуктів харчування, засобів санітаріїта гігієни, одягу,взуття, спеціальних транспортних засобів,технічних засобів реабілітації інвалідів та осіб, які потребують стороннього догляду.

5.Надання тимчасового притулкув спеціалізованих установах соціального обслуговування дітям-сиротам, неповнолітнім дітям без належного догляду, громадянам, які опинилися в складнійжиттєвій ситуації, громадянам без визначеного місця проживання, особам, які постраждали від психічного чи фізичного насилля та іншим клієнтам [33].

1.3. Нормативно-правове забезпечення людей похилого віку

Правовий статус особи - це сукупністьїї прав іобов’язків, які законодавчо закріплені державою у конституції та інших правових актах [49]. В основі правового статусу особизнаходиться фактичний соціальний статус, тобто реальне становище людини в даній системі суспільних відносин. Право лише закріплює цестановище, вводить йогов законодавчі рамки.

Соціальний і правовий статус співвідносяться якзміст і форма.Правовий статус відбиває весь комплексзв’язків людини зсуспільством, державою, колективом, оточуючими людьми.

Змістом правового статусу особи є її права та обов’язки. Права особи - це її соціальні можливості детерміновані економічними і культурними умовами життя суспільства та законодавчо закріплені державою. Вних виражена та міра свободи, яка об’єктивно можлива дляособи на конкретноісторичному етапі розвитку. В межахцієї формально закріпленої свободи здійснюється самовизначення особи, встановлюються умовиреального користування спеціальними благами в різних сферах політичного,економічного, соціально- культурного життя.

Згідно зі ст. 23 Хартії право осіб похилого віку на соціальний захист має гарантуватися зобов'язаннями сторін, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема для надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які б давали їм змогу жити на задовільному рівні та брати активну участь у суспільному, соціальному і культурному житті; забезпечення інформації про послуги і програми, які є для осіб похилого віку, а також про можливості їх використання такими особами; надання таким особам можливості вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони забажають і зможуть, шляхом забезпечення житла, пристосованого до їхніх потреб і стану здоров'я, або шляхом надання належної допомоги для реконструкції їхнього житла; забезпечення медичного обслуговування та послуг, яких вимагає їхній стан здоров'я; забезпечення особам похилого віку, які проживають у будинках для престарілих, гарантії надання відповідної допомоги з повагою до їхнього особистого життя і гарантій участі у прийнятті рішень, що стосуються умов життя у їхньому будинку для престарілих.

Нині в Україні частка осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4 % і є однією з найвищих у світі.

Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХИ [5], визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, надання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями і допомогою; надання житла; створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів. Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.

Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства. Законодавствостом передбачено, якщо міжнародним договором або угодою України встановлено більш високі вимоги щодо гарантій соціального захисту ветеранів праці та громадян похилого віку, ніж ті, які передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку. Відповідно до положень цього Закону були внесені зміни до ст. 40 Кодексу законів України про працю і скасовано п. 1-1, який передбачав таку підставу для розірвання трудового договору, як досягнення працівником пенсійного віку.

Громадяни похилого віку мають право на матеріальне забезпечення згідно з чинним законодавством. Це право гарантується виплатою пенсій, соціальних допомог у грошовому та натуральному вигляді, наданням соціальних послуг. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. № 549 затверджено Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці[6]. До будинку-інтернату на державне утримання приймаються особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої груп, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. На позачергове влаштування до будинку-інтернату мають право ветерани війни та особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорій 1—3 згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"[7]. Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", члени сімей загиблих військовослужбовців.Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та інвалідам, які потребують стороннього догляду і допомоги.

В Україні законодавчо закріплено переведення соціальної пенсії у соціальну допомогу. Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" від 18 травня 2004 p. № 1727-IV51 регламентується порядок надання соціальної допомоги (замість соціальної пенсії, яка передбачалася Законом України "Про пенсійне забезпечення" 1991 p.), соціальної допомоги на догляд та допомоги на поховання [9].

На мій погляд, цей Закон є недосконалим з багатьох позицій.

По-перше, головна відмінність нового юридичного механізму полягає в тому, що для призначення соціальної допомоги особа повинна мати статус малозабезпеченої, ця обставина не вимагалася за раніше чинним Законом. Окрім того, підвищено мінімальний вік для отримання такої допомоги — для жінок — 58 років, для чоловіків — 63 роки (за ст. 93 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено відповідно 55 і 60 років). Отже, на нашу думку, це дає підстави ставити питання про обмеження обсягу прав відповідно до ст. 22 Конституції України [10].

По-друге, оскільки у всіх випадках у цьому Законі йдеться про таких осіб, які є малозабезпеченими, а в Україні діє Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. № 1768-ПІ, то, мабуть, краще було б усі питання, пов'язані з наданням державної соціальної допомоги у зв'язку з малозабезпеченістю, вирішити в одному законодавчому акті [11].

ВИСНОВОК ДО 1 РОЗДІЛУ

У ході свого дослідження з проблеми соціального обслуговування літніх і інвалідів я виявила, що в цілому рівень соціальної забезпеченості абсолютно всіх категорій літніх людей та інвалідів в даний час не досить високий, незважаючи на те, що держава вже зробила чимало в цьому напрямку і в цілому соціальне забезпечення інвалідів і літніх людей покращилося за останнє десятиліття.

Це пов'язано з тим, що на територіях муніципальних утворень створено і здійснюють свою діяльність не достатня кількість установ з обслуговування людей похилого та інвалідів.У навчальних закладах тільки в останнє десятиліття стали готувати соціальних працівників.Навчальні програми включають вивчення як індивідуально-психологічних особливостей літніх і інвалідів, нормативно-правової бази, так і передових технологій, які максимально покликані вирішувати проблеми характерні для літніх і інвалідів.

Діяльність у сфері соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів будується на певних принципах, які закріплені законодавством: дотримання прав людини і громадянина; надання державних гарантій у сфері соціального обслуговування; забезпечення рівних можливостей в отриманні соціальних послуг та їх доступності для громадян похилого віку та інвалідів; наступності всіх видів соціального обслуговування; орієнтації соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян похилого віку та інвалідів; пріоритету заходів щодо соціальної адаптації громадян похилого віку.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯН ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ НА ПРИКЛАДІ «ЗДОЛБУНІВСЬКОГО ІНТЕРНАТУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ»

2.1. Обслуговування громадян похилого віку в будинках-інтернатах та територіальних центрах.

В Україні спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, та які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності й соціальної активності, є територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управлінь соціального захисту населення.

Практично в кожному місті та районі функціонують територіальні центри соціального обслуговування, які опікуються непрацездатними громадянами (порівняно з 1997 р. їх кількість у 2002 р. збільшилася з 530 до 753). Вони обслуговують понад 402 тис. осіб, у тому числі 36 тис. інвалідів війни. Органи праці та соціального захисту населення обслуговують близько 260 тис. одиноких інвалідів, з них майже 137 тис. отримують послуги в територіальних центрах [41,с. 330].

Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.

Напрямки роботи територіального центру: якісне надання різних видів (до 40) побутових, медично-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування; придбання та доставка товарів з магазину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування, у тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо; виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих в закладах охорони здоров'я, госпіталізація, консультування у лікарів та інших спеціалістів; створення умов для посильної праці, у тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку; надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо); оплата платежів; читання вголос преси; обробіток присадибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо; організація надання різних видів протезно-ортопедичної допомоги; громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо; встановлення і підтримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали підопічні, для надання їм допомоги.

До складу територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи (не менше двох) [41,с. 331]:

1) відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані - для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих тощо, (створюється для обслуговування не менше як 80 одиноких непрацездатних громадян, які потребують побутової, медико-соціальної допомоги в домашніх умовах за висновками лікарів закладів охорони здоров'я);

2) відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам (створюється у разі необхідності та за наявності не менше ніж 500 осіб малозабезпечених непрацездатних громадян, які потребують, за актами обстеження матеріально-побутових умов проживання, грошової та різних видів натуральної допомоги);

3) відділення соціально-побутової реабілітації (створюється для забезпечення не менше як 30 відвідань на день з метою проведення соціально-оздоровчих заходів, соціально-психологічної, трудової реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, дозвілля тощо);

4) відділення медико-соціальної реабілітації (створюється за наявності 50 відвідань на день або 25 ліжко-місць для проведення медико-соціальної реабілітації одиноких громадян похилого віку шляхом використання медичних, психологічних, соціальних методів реабілітації);

5) стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання (створюється за наявності не менше як 10 одиноких непрацездатних громадян, які втратили рухову активність, не можуть обслуговувати себе самостійно, потребують постійного стороннього догляду, надання побутової і медичної допомоги);

6) спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медичного обслуговування (будуються в разі необхідності для поліпшення умов проживання та соціально-побутового, медичного обслуговування одиноких непрацездатних громадян);

7) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства (створюються для проведення трудової терапії, забезпечення потреб малозабезпечених непрацездатних громадян);

8) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку.

У разі необхідності, за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, можуть створюватися інші підрозділи, дільниці, діяльність яких спрямована на соціальний захист непрацездатних громадян.

Основні завдання територіального центру [41,с. 332]:

¦ виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб у необхідності надання різних видів послуг;

¦ встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам.

2.2. Утримання одиноких непрацездатних громадян в стаціонарнійустанові «Здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів»

Здолбунівський будинок - інтернат для громадян похилого віку та інвалідів головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації був заснований в 1944 році для дітей-сиріт, які в повоєнні роки залишилися без батьків, а з 1957 року призначений для проживання жінок.

«Сьогодні будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів загального профілю, виконуючи соціальні ініціативи Президента України являється стаціонарною соціально-медичною установою для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів І та ІІ групи, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування і які на старості залишилися один на один зі своїми літами та проблемами здоров’я. Заклад розрахований на 230 місць» - розповідає директор, заслужений працівник охорони здоров’я України Олег Юрійович Висоцький. Під керівництвомОлега Юрійовича нині працюють 117 працівників, з них: 2 лікарі, 11 медсестер, 10 кухонних працівників, 7 адмінпрацівники, 87 – обслуговуючий персонал.

За період вмілого керування директора та завдяки ентузіазму працівників заклад перетворився на затишний дім, де панують порядок, доброзичливість та повага до літніх людей та людей з вадами здоров’я.

Переконатися в цьому можна завітавши до житлових кімнат, де створені належні умови для проживання підопічних, там панує затишок та атмосфера рідного дому: ікони на стінах, вишиті рушники, квіти, сучасні гардини, всі необхідні для проживання меблі. Відремонтовані та облаштовані за останніми вимогами санвузли та ванні кімнати. Є кімнати відпочинку, де сучасні гардини, коврові доріжки, вазони, є телевізори, зручні м’які меблі для відпочинку. В літній період підопічні відпочивають в сучасних гарних бесідках.

Сьогодні в будинку - інтернаті велика увага приділяється духовному відпочинку мешканців закладу, для цього облаштована бібліотека де є багато цікавої літератури, свіжої преси. Облаштована капличка, де духовні настоятелі проводять служби Божі не рідше як один раз на місяць та на основні релігійні свята.

Нещодавно відремонтовано за сучасним дизайном харчоблок. Кухня оснащена всім необхідним обладнанням для приготування страв. Діє міні-пекарня, де випікається понад 100 бухінців хліба. Відремонтовано приміщення столової, де гармонійно поєднуються фотошпалери з сучасними красивими гардинами та кухонними меблями.

Медична частина будинку-інтернату функціонує цілодобово, де кваліфіковані медсестри слідкують за станом здоров’я хворих та надають відповідну медичну допомогу. Є кабінет фітотерапії, фізіо-терапіїі, зубний кабінет, масажний кабінет. В обов’язки лікарів входить не дише якісне лікування стареньких, а й вислухати всі наболівші питання цих людей.

Для зручності підопічних є в закладі пральня, швейна майстерня, перукарня, на першому поверсі відкрито магазин. Власне діюче підсобне господарство на 80% забезпечує заклад м’ясом, молоком, овочами та кормами для худоби. Це, за рахунок зекономлених бюджетних коштів, дає змогу урізноманітнити раціон харчування підопічних закладу.

Ми поспілкувалися зі старшою медсестрою Здолбунівського будинку-інтернату для людей похилого віку та інвалідів Раїсою Мельник, яка розповіла нам що у будинку-інтернаті зараз перебуває 210 чоловік. - Половина з них - лежачі, які потребують постійної уваги і догляду. Основну роботу виконує персонал, підопічні ж можуть лише картоплю допомогти почистити на кухні чи підмести подвір’я. Молодь, звичайно, допомагає більш активно: пасе корів, обробляє городи. Ми всі, як одна велика родина: один за всіх і всі за одного!

- У системі праці та соціального захисту населення області функціонує 6 будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів та один дитячий будинок-інтернат третього профілю, - розповідає начальник відділу соціального обслуговування населення головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації Андрій Спірідонов. - Пенсія підопічних розподіляється таким чином: 75 відсотків коштів іде на інтернат, 25 - на власні потреби ( Додаток В).

На сьогоднішній день усі інтернати області утримують понад 1100 чоловік, з яких переважна більшість - інваліди. У кожному закладі є підсобні господарства, до роботи на яких залучаються підопічні [15].

При вирішенніпитання про необхідність влаштуванняособи в стаціонарний заклад системи соціального захистунаселення потрібні такі факти:волевиявлення зацікавленої особиу влаштуванні встаціонарний соціальний заклад; вік особи; необхідність стороннього догляду,побутового обслуговування і медичноїдопомоги; відсутність протипоказань до перебування устаціонарному закладі; рішеннякомпетентних органів про прийом до стаціонарної установи. Про зарахування до інтернатної установи на повне державне утримання видається виписка з наказу по будинку-інтернаті ( Додаток Г).

В окремих випадках виникає потреба у встановленні таких фактів, як:

а) відсутність родичів, зобов’язаних за законом утримувати осіб похилого вікучи інвалідів, або одинокість (самотність);

б) належністьдо відповідної категорії громадян; в) наявні матеріально-побутові умови життя заявникачи батьків або близьких родичів дитини,яку влаштовують удитячий будинок- інтернат та ін.

У будинки-інтернати, інші стаціонарнізаклади системи соціального захисту населення громадяниприймаються на добровільнійоснові, за їх власним бажанням. Про добровільність волевиявлення свідчить цілий комплекс дій особи похилого віку чи інваліда:

• клопотанняперед органом соціального захисту населенняпро видачу путівки,власноручно написана заява, проходження медогляду, поведінка на співбесіді тощо (Додаток А).

За наявності необхідних умов та вільних місць обласне чи прирівняне до нього управління праці та соціального захисту населенняприймає відповідне рішення та видає путівку до конкретного будинку-інтернату.На її підставі директор інтернатної установи видає наказ про зарахування особина повне державне утримання (Додаток А).

При наданні послуг в стаціонарних установах соціального обслуговування держава гарантує громадянам похилого віку та інвалідам можливість отримання комплексу передбачених нормативнимиактами послуг напідставі принципу соціальної справедливості незалежно від статі, раси, національності, мови, положення, майнового і службового стану, місця проживання,відношення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань та інших обставин.

Потребу в отриманні соціальних послуг у стаціонарнихустановах мають громадяни похилого віку та інваліди, що є одинокими або втратили зв’язокз близькими родичами чи черезвідсутність необхідних житловихі побутових умов проживанняв сім’ї, атакож у зв’язкуз важким матеріальним становищем, хронічним захворюванням тощо. Особа влаштовується в стаціонарну установу тоді, коли вичерпані всі можливі варіанти пристосуватися дожиття в домашніх умовах в разі потреби за станом здоров’я стороннього догляду за нею, побутового обслуговування та медичної допомоги.

Умови проживання підопічних, у першу чергу, залежать від того, вякий вони попадуть будинок-інтернат. Найкращі умови в інтернатних установах,що збудовані за типовими проектами. Таких в Україні лише 105або менше 40%, але проживає в них більше 65% мешканців.Інші розміщені впристосованих реконструйованих приміщеннях.

Під спальні відводяться сухі, світлі й тепліприміщення, що добре провітрюються, із розрахунку 7 кв. метрів на одногомешканця. Найчастіше підопічні живуть у кімнатах на двоє мешканців площею 16-17 кв.м.У кожній кімнаті бажано мати шафу, стіл, графин з кип’яченою водою,а на кожного мешканця -ліжко, тумбочку, стілецьтощо. Кімнати радіофіковані та електрифіковані.

В інтернаті єкімнати денного перебування,бібліотеки-читальні, кімнати настільних ігор, світлиці. Вони відповідаютьсанітарно-гігієнічним вимогам таналежним чином оформлені,що дає можливістьз приємністю проводити там своє дозвілля.

Умивальники обладнуються окремо для чоловіків і жінокз розрахунку один кран (умивальник) на 10 чоловік.Перед умивальником повиннобути дзеркало і поличкадля туалетного приладдя.Туалети влаштовуються із розрахунку одна кабінка на 15 чоловіків або 10жінок. Окремо дляжінок облаштовуються кімнати гігієни.

Зміна натільної і постільної білизни здійснюється регулярно,але не рідше одногоразу на тиждень(7 днів), ав окремих випадках(при потовиділенні, нестриманні мочі тощо) за необхідності.

Гігієнічний душ або ванни проводяться також не рідше одногоразу на тиждень, а лежачі хворі обробляються у ці ж строки, якщо немає показань для більш частих гігієнічних процедур.

Кожному підопічномудля особистої гігієнивидається туалетне і господарське мило,зубний порошок чипаста, зубна щітка,мильниця, гребінець. Чоловіки двічі на тиждень бриються(лежачі). Стрижка волосся проводиться за необхідності. В банні дні здійснюєтьсястрижка нігтів на руках і ногах (Додаток Б).

Для чистки одягу і взуттявідводяться спеціальні місця.На кожну кімнату видається крем для взуття і щітки для одягу і взуття. Привході до приміщення встановлюються скребки та решітки для очищення взуття відбруду.

Щоденно проводитьсявологе прибирання кімнат:витирання ліжок, підвіконь, батарей центрального опалення, підлоги, провітрювання приміщення.Матраци і подушки лежачих хворих ретельно розправляються, а білизна витрушуються.

Підопічні забезпечуються м’яким інвентарем, що складається зкількох десятків предметів:пальто зимове ідемісезонне, шерстяні ібавовняні костюми, піжами, сорочки, білизна, взуттялітнє, зимове, кімнатнетощо (Додаток Б).

Особлива увага приділяється харчуванню підопічних.Вони забезпечуються раціональним чотириразовим харчуванням. Практикуєтьсяприготування їжі за замовною системою, коли підопічні за день або за два замовляють собі першу ідругу страви. Особиз кишково-шлунковими захворюваннями, цукровим діабетом та іншими хворобами забезпечуються дієтичним харчуванням.

На підопічних лежить обов'язокпіклуватися про своєздоров'я та проходити профілактичні медичні огляди. Якщо вінчерез психічний станне може розуміти значеннясвоїх дій абокерувати ними, тообов'язок піклуватись про його здоров'я лежить на адміністрації будинків-інтернатів. Медичне обслуговування в кожному будинку-інтернатіорганізовується з урахуванням профілю інтернатноїустанови, контингенту мешканцівта кількості ліжок. Воно включаєв себе: постійнеспостереження за станом здоров’я підопічних; регулярні обходи медичним персоналом всіх кімнат,де проживають мешканці будинку-інтернату; медичнийогляд підопічних, що звернулися за допомогою; проведення необхідного лікування із забезпеченням підопічних життєво необхідними ліками; організація консультативної допомоги фахівцями лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я; лікувальне харчування; трудову терапію тощо.

Більшість будинків-інтернатів маютьмедичні відділення, в яких обладнані кабінети лікарського прийому,маніпуляційні, фізіотерапетичні, стоматологічні кабінети, ізолятори, прийомно-карантинні кімнати. Відділення оснащені необхідним діагностичним та лікувальним обладнанням, інвентарем, лікарськими засобами. Майже всі інтернатні установи забезпечені санітарним транспортом. Підопічнімають змогу цілодобовоотримувати кваліфіковану медичну допомогу.

Середній вік проживаючих у будинках-інтернатах сягає 75-80 років,з яких 75 відсотківліжковохворі. Вони вжене можуть обходитисьбез сторонньої допомоги, в тому числі медичної. Через цепідопічні з моменту влаштування до будинку-інтернату і докінця своїх днівзнаходяться під постійною опікою медичних працівників [42,с. 23].

До стаціонарного відділення напостійне проживання, повнедержавне утриманняприймаються одинокі непрацездатнігромадяни, які немають працездатних дітей і за станом здоров’я потребуютьпостійного стороннього догляду, соціального обслуговування та медичної допомоги.

При наявності вільних місць до стаціонарного відділення на загальних підставах можуть прийматися непрацездатні громадяни, які тимчасово втратили здатність до самообслуговування, терміном до 6 місяців.

Прийом здійснюєтьсяза путівкою управліннясоціального захисту населення районної, районної умістах, Києві таСевастополі державної адміністрації.Путівка видається на підставі заяви одинокого непрацездатного громадянина про прийом його достаціонарного відділення, медичної карти, довідки про розмір призначеноїпенсії, довідки просклад сім’ї за формою №3 і наявності паспорта (Додаток А).

Право на першочергове влаштування достаціонарного відділення мають ветерани війни, особи, на яких поширюєтьсячинність Закону України"Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціальногозахисту”, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до I, II i III категорії.

Ветерани праці і одинокі громадяни похилого віку мають переважне право на прийом до структурних підрозділів територіального центру.

Як виняток, зарішенням місцевих органіввиконавчої влади до стаціонарного відділеннядля постійного проживання можуть прийматися непрацездатні громадяни,які мають працездатнихдітей або родичів, зобов’язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об’єктивних причин не можуть цьогоробити. В такомувипадку ці особи утримуються в стаціонарному відділенні повністю за рахунок коштів місцевого бюджету.

Тимчасове вибуття одинокого непрацездатного громадянина з стаціонарного відділення за особистим бажанням дозволяється за висновком лікаря таписьмовим зобов’язанням родичівабо осіб, які згоднійого прийняти на проживання та забезпечити догляд.

Витрати,пов’язан з поїздкою до родичів або інших осіб, територіальним центром не компенсуються.

Якщо одинокийнепрацездатний громадянин тимчасововибуває із стаціонарного відділення, він знімається з матеріальногозабезпечення, але залишається у списках підопічних. В такому випадку пенсія йому виплачується в повному розмірі [32,с.328] (Додаток Д).

Непрацездатним громадянам, які проживають устаціонарних відділеннях територіального центру, пенсіявиплачується відповідно дочинного законодавства.

В їдальнях обслуговуються малозабезпечені непрацездатні громадяни, які застаном здоров’ям не взмозі приготувати собіобіди або якиморганізовано безкоштовне чи за зниженими цінами харчування.

Магазини продають малозабезпеченим громадянам продовольчі, промислові, господарськітовари, які виготовляються, вирощуютьсяструктурними підрозділами територіального центру або надходять від підприємств, установ, організацій за зниженими цінами або безкоштовно.

Сотні життів під одним дахом. Лише безпомічні і нікому непотрібні… У одних - шахрайським способом відібрали житло, інші стали зайвими рідним дітям і через корисливість близьких втратили домівку. Когось, ще зовсім маленькими, покинули батьки. І поряд із ними - ті, які свідомо обрали своє майбутнє - життя у притулку.

Більшість людей вважає, що в інтернаті живуть лише самотні старі люди. Але насправді серед них багато молоді, яка потрапляє до цього закладу з різних, часто - особистих причин…

Старість і самотність об’єднала під одним дахом 210 чоловік, які проживають у Здолбунівському будинку-інтернаті для людей похилого віку та інвалідів. Більшість із них саме тут провели чималу частину свого життя, і за цей час притулок став для них справжньою домівкою, а персонал, який за ними доглядає - найближчими й найріднішими людьми.

На базі Дубенського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів 25 жовтня відбувся огляд-конкурс на кращий самодіяльний колектив підопічних, виробів художньої творчості підопічних та продукції підсобних господарств інтернатних установ департаменту соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації. Сподобалась усім і конкурсна програма, представлена нашим закладом. Розпочалась вона з відеопрезентації будинку-інтернату «Ти знаєш, що ти - людина» (Додаток Ї).

Згідно з відповідним положенням головною метою проведення цього заходу є заохочення підопічних різного віку до активного, творчого життя, сприяння покращенню психологічного стану та соціальній інтеграції цих людей. В результаті Здолбунівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів було визнано переможцем огляду-конкурсу у всіх трьох номінаціях.

Учасникам конкурсу було вручено грамоти департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА і подарунки.

Вони всі, як одна велика родина: тут панує атмосфера радості та доброзичливості, дружби і взаємодопомоги. Кожна кімната, як маленький шматочок рідного дому: ікони на стінах, по-домашньому вишиті скатертини та рушники, квіти. Відчиняєш двері і відчуваєш аромат сімейного затишку.

2.3. Організація соціального обслуговування черезвідділення соціальної допомоги вдома.

Відділення соціальної допомогивдома є абопідрозділом управління соціального захистунаселення районної, районноїу містах Києвіта Севастополі державної адміністрації, абож підрозділом територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів таодиноких непрацездатних громадян, призначенедля надання соціально-побутової допомогиодиноким непрацездатним громадянам та інвалідам, в домашніх умовах.

У складі відділенняможуть створюватись спеціалізовані бригади соціальних працівників для надання платних видів послуг (доставка продуктів харчування, обідів, палива, лагодження і пошиводягу, взуття, перукарські послуги, виконаннярізних видів ремонтнихробіт, оранка іобробітку городів, завезення палива,розпилювання дров, транспортніпослуги тощо) непрацездатним громадянам та інвалідам, які мають працездатнихродичів і спроможні самостійно або за допомогою родичів задовольнятисвої соціально- побутові потреби але бажають скористатися з платних послуг.

Відділення створюєтьсяза наявності неменше 80-ти одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутової допомоги вдома.

Якщо в населеному пункті виявлено одинокихнепрацездатних громадян, які потребують побутової та медико-соціальної допомогивдома, в кількості менше ніж 80 осіб, обслуговування може бутиорганізовано по договоруз одинокими громадянами тасоціальними працівниками з оплатоювідповідної роботи за рахунок коштів, що виділяються для цієї мети.

Відділення приймає на обслуговування одиноких непрацездатних громадян та пенсіонерів, в тому числі одинокі (бездітні) подружні пари та інвалідів I i II груп незалежно від віку, які частково або значновтратили здатність до самообслуговування іза висновками медичногозакладу потребують соціально-побутового обслуговування та догляду в домашніх умовах [37,с.316-327].

Вокремих випадках відділенняможе приймати наобслуговування непрацездатних громадян, які маютьпрацездатних дітей або родичів, які відповідно дочинного законодавства зобов’язаніїх утримувати, але з поважних причин не мають можливості здійснювати за ними догляд (проживають в іншому населеному пункті або окремо, іза станом здоров’яабо через територіальну віддаленість не можуть надавати допомогу батькам, знаходяться у відрядженні, налікуванні та ін.).У таких випадкахнепрацездатних громадян,які отримують пенсіюв мінімальних розмірах,обслуговуються безплатно, аті з них,які отримують пенсіюу розмірі більшомувід безплатно, а ті зних, які отримуютьпенсію у розмірібільшому від мінімального вносять плату в розмірі 5% від одержуваної пенсії.

Кошти, що надійдуть від платного обслуговування, направляються на розвиток відділеньсоціальної допомоги вдомата забезпечення потреб малозабезпечених громадян понад виділені з цією метою асигнування.

Між одиноким непрацездатним громадяниномі відділенням укладається договір, у якому передбачаються види послуг, що надаватимутьсясоціальним працівником безплатно. Обумовлюються умови,періодичність і терміниїх надання.

Соціальний працівник відділення згідно з висновками лікарів про стан здоров’я одинокогота згідно зумовами договору із погодженим з обслуговуваним громадянином графіком, але не менше двохразів на тиждень, відвідує закріплених за ним громадян і надає передбачені договоромпослуги, виявляє додаткові потреби, вживає заходи щодо їх виконання.

Нагромадян, які приймаютьсяна обслуговування відділенням,

оформляється особова справа, яка складається з таких документів:особиста заява; карта медичного догляду; акт обстеження матеріально-побутових умов; договір між громадянином і відділенням пронадання послуг; довідкапро склад сім’ї (у разі потреби) [27,с. 45](Додаток А).

Протипоказаннями дляприйняття на обслуговування відділенням є наявність у громадян інфекційних, онкологічнихзахворювань IV клінічної групи, СНІДу, захворювань на наркоманію, алкоголізм,психічних захворювань за виключеннямневрозів, нервозоподібних станівпри соматичних захворюваннях, легкоїступені дебільності, інтелектуально-мнестичних розладів тасудорожних синдромів різноїетиології без слабоумстваі виражених змін особистості.

Обслуговування громадянвідділенням припиняється зарішенням завідуючого у разі: покращення стануздоров’я громадянина відповіднодо висновків лікарів закладів охорони здоров’я (медичної карти);встановлення наявності у непрацездатного громадянина працездатних дітей, які відповідно до чинного законодавства зобов’язані його доглядати, проживають водному й тому ж населеному пункті або разом з ним і не маютьповажних причин для звільнення від обов’язків щодо догляду за ним; направлення громадянинадо стаціонарноговідділення територіального центру,будинку-інтернату для громадян похилого віку, пансіонату, психоневрологічногоінтернату, будинку для ветеранівта інших установ;переїзду на новемісце проживання; систематичного грубого ставлення до соціального працівника; уразі смерті [21].

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ

Соціальне обслуговування громадян - це діяльність органівсоціального захисту населення по наданнюпередбачених нормативними актамисоціальних послуг вказаним громадянам.

Соціальне обслуговування включає в себе сукупністьсоціальних послуг (догляд, організаціюхарчування, сприяння вотриманні медико-правової, соціально-психологічної інатуральних видів допомоги,допомоги в професійній підготовці, працевлаштуванні, організації дозвілля,сприяння в організації ритуальних послуг та ін.), щонадається громадянам похилого вікута інвалідам вдомаабо в установахсоціального обслуговування незалежно від форм власності.

Соціальне обслуговування буває різних форм:

·соціальне обслуговування вдома,

·напівстаціонарне (комплексне) соціальне обслуговування

·стаціонарне тощо.

До складу територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи (не менше двох) [41,с. 331]:

1) відділення соціальної допомоги вдома

2) відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним.

3) відділення соціально-побутової реабілітації.

4) відділення медико-соціальної реабілітації .

5) стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання.

6) спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медичного обслуговування.

7) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства.

8) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку.

Основні завдання територіального центру [41,с. 332].

¦ виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб у необхідності надання різних видів послуг;

¦ встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам.

ВИСНОВКИ

Отже, вивчаючи проблему людей похилого віку та інвалідів були опрацьовані поставлені завдання. Було визначено поняття і суть даної проблеми.

Узагальнюючи можна зробити такі висновки: проблема старості на даний час є досить актуальною, хоча люди думають що це їх ніколи не торкнеться. На сьогодні в Україні похилим людям та інвалідам приділяється досить мала увага. Держава не піклується про найуразливішу верству населення та заклади в яких перебувають такі люди.

Найбільшою проблемою інтернатних закладів є недостатнє фінансове забезпечення держави, яке потрібне для нормального життя людей, адже за старістю йде кінець життя, і в цей період людям потрібно відчути що вони потрібні.Надати їм те, що вони не отримали протягом життя.

Охарактеризувавши роботу «Здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів», ми зробила такі висновки. Цей заклад є домівкою для людей які там живуть, для них створені досить хороші умови проживання. Люди гарно відгукуються про інтернат, про кваліфікованих фахівців.На мою думку цей заклад посідає високе місце за профілем своєї діяльності в регіоні.