Проблеми теорії освіти

РОЗДІЛ III. Проблеми теорії освіти

Баідала В.

Використання гендерного компоненту в педагогічному процесі.

В статті аналізується питання про гендерні проблеми, процес гендерезації особистості, гендерної соціалізації. Незважаючи на трансформаційні тенденції, сучасне українське суспільство характеризується гендерними стереотипами. Існують різні точки зору вчених з приводу аналізу відсутності гармонійних відносин між дітьми шкільного віку. Визначається необхідність використання гендерного компоненту в освітньому процесі.

Він зазначив, що в процесі гендерної соціалізації, яка забезпечує обізнаність людини про свою сексуальну незалежность та поведінки протягом усього життя відповідно до неї, найбільш ефективними є механізми наслідування й ідентифікації. Починаючи з копіювання поведінки своїх батьків (дівчата намагаються бути більш схожими на матір, хлопчики - на батька), дитина віддаляється від неї, вибираючи нові приклади гендерної поведінки, як реальної так і нереальної (персонажі книжок, казкові герої і так далі). Припущення про гендерні норм часто використовується в суспільстві як засіб впливу на осіб. Так, в суспільстві, часто виникають гендерні стереотипи і норми поведінки, які не засновані на логіці і не пояснюються причини їх імітації.

Слід зазначити, що сучасне суспільство переживає фундаментальні зміни, забезпечуючи необхідність подальшого розвитку гендерного підходу в педагогіці, так званого спрямованого розвитку молодої гендерної культури. Серед цих змін: перетворення егалітаризму в одному з пріоритетних напрямів державної політики в більшості країн світу, змушуючи переосмислення ролі і місця жінки в суспільстві; зміна культурних стереотипів мужності і жіночності, втратою полярності; злам традиційної системи гендерної стратифікації, ослаблення жорсткості у визначенні чоловічих і жіночих соціальних ролей, ліквідація традиційного ґендерного поділу праці; зміни в гендерних характеристиках шлюбно-сімейних відносин: придбання нових високоякісних властивостей: активація сім'ї та шлюбу egalitarization; взаємне внесок чоловіків і жінок в їх благополуччя; поширення консенсуальних, бізнес-форм шлюбу і серійний моногамії; об'єктивні зміни у шлюбі і сімейного стану сучасних жінок: зниження ролі традиційного значення сім'ї, зростаюча значущість цінностей за її межами(освіта, кар'єра, престиж, фінансових доходів і так далі), зосередити увагу на одній дитині або навіть на бездітності; об'єктивні зміни у шлюбі і сімейного стану сучасного чоловіка: втрата традиційних «годувальників», зниження соціалізаційної ролі батьківства; поглиблення загальної тенденції сімейних відносин на зміни ціннісних орієнтацій, в центрі якого знаходиться сімейна група і індивід; переорієнтація процесу формування особистості дитини з традиційними, чітко фіксованих гендерних поведінки в змішаній або інверсивний моделі, має значні негативні наслідки для суспільства.

Ключові слова: педагогічний процес, гендерні стереотипи, навчальні заклади, чоловіки, жінки, гендерного компоненту.

Басанець Л., Іванова О., Кулагіна Т., Токаренко О.

Психо-функціональні показники першокласників в динаміці навчання.

У статті представлені результати дослідження деяких психо-функціональних характеристик першокласників в динаміці навчального року. Метою даної роботи є з'ясувати особливості адаптивної діяльності для 6-річних дітей, що навчаються в традиційній школі та гімназії. Визначаються кількісні та якісні показники розумової роботи і продуктивності, кількість зорової та слухової пам'яті, емоцій і рівня продуктивності пристосовності. Використовуються традиційні методи психофізіологічного тестування.

Результати дослідження, проведеного на початку і в кінці навчального року, показали значне поліпшення більшості психо-функціональних характеристик учнів, незалежно від типу установи, в якій вони навчалися. Вони зазначили, що першокласники гімназій мають більш високий рівень продуктивності розумової діяльності і пам'яті під час навчального року, ніж в учнів середніх шкіл. Під час вивчення дітей за статевим поділом, виявлені деякі відмінності показників, що складаються з переваг пізнавальної функції дівчаток. Оцінка емоційного стану першокласників у процесі їх навчання в різних умовах показали, що більшість дітей позитивно реагувати на навантаження навчання і мікро-соціального оточення. Тим не менш, продуктивність емоційності хлопчиків і дівчаток дещо відрізнятися: емоційна стійкість є більш поширеним для хлопчиків, тоді як у дівчаток більш виражений психо-емоційна лабільність.

Загальні результати дослідження показують, що задовільною орієнтацією адаптації дітей до складних факторів внутрішкільного фактору пов'язано з навчанням у навчальних закладах різних типів. Тим не менш, висока ефективність розумової діяльності першокласників гімназії протягом навчального року викликає стрес для адаптаційних механізмів, які викликають в більшій кількості дітей «ризик» втоми різного ступеня на противагу учням, які навчаються в школі.

Отримані дані психо-функціональних характеристик 6-річних дітей можуть бути використані в якості наукової основи при розробці та реалізації ефективних організаційних заходів з метою створення оптимальних умов для навчання і виховання дітей у початковій школі навчальних закладів різних типів. Це дасть можливість запобігти розвитку раннього втоми і виснаження дітей під час їх навчальної діяльності, які можуть негативно вплинути на їх здоров'я і продуктивність їхньої навчальної діяльності на наступних етапах навчання.

Ключові слова: першокласники загальноосвітніх шкіл та гімназій, розумова працездатність, пам'ять, психо-емоційний стан, адаптації до навчання.

Вітвіцька С.

Система-діяльнісний підхід до освіти в педагогічної спадщини В. Сухомлинського.

Формування нових суспільних відносин у нашій країні, розвиток української держави, турбота про його майбутнє актуалізували питання національної освіти. Національна освіта неможлива без патріотизму. Це обов’язок перед батьківщиною, любов до своєї країни, свого народу, історії, мови, культури генерувати національний менталітет, психологію і людську природу. І вона починається, за словами В. Сухомлинського, з природи, піклування батьків про дітей.

У статті аналізується поняття «система», «системного підходу», «системно-діяльнісний підхід до освіти», «системно-діяльнісний підхід до освіти в педагогічної спадщини В. Сухомлинського». Автор описує Етнопедагогічний підхід до здійснення всіх видів освіти в експерименті В. Сухомлинського, взаємозалежність патріотичного, морального, естетичного, інтелектуального освіти в педагогічній системі В. Сухомлинського. Автор намічає шляхи використання педагогічних ідей В. Сухомлинського в сучасних навчальних системах.

Автор підкреслиює, що робота у Павлиській середній школі допомогли В. Сухомлинському створити на науковій основі, ефективну систему освіти. У статті розкривається сутність освітнього процесу як процесу створення людини, людської природи, послідовність його людяності, розуміння природи народної освіти, описано формування патріотизму, знання рідної мови в якості основного вихователя.

В статті зазначається, що В. Сухомлинський вважає головним завданням середньої школи – формування якостей моральної культури студентів.
В освітній системі, створеній теоретично і практично реалізованій Сухомлинським, поставлено гуманістичні, системні етнопедагогічні підходи, які надали ефективності, життєздатності та стійкості. Результатом освітньої системи, за В. Сухомлинським, повинна бути всебічно розвинена особистість, патріот, здатна зробити усвідомлений соціальний і моральний вибір, людина, яка є об'єктом історичного процесу.

Ключові слова: система, освітня система, системно-діяльнісний підхід до виховання молоді, етнопедагогічні підходи до освіти В. Сухомлинського.

Іваненко Л.

Нормативно-правова база освіти милості школярів.

У статті аналізуються українськідержавні документи, які регулюють процес навчання дітей шкільного віку на милість. Основним об'єктом уваги стали законодавчі документи періоду незалежності України (1991-2014). Через відповідні міждисциплінарні підході, милосердя розглядається як поняття, яке має у своєму складі основний зміст, концептуальний зміст і дані, що забезпечують інформацію про прагматичний потенціал тексту з цієї категорії.

Автором були проаналізовані такі документи, як Державна Національна програма «Освіта» (Україна ХХI століття), Національна програма виховання дітей та молоді в Україні (2005), Концепція національної освіти (1994), Закон України про права дитини (Сімейний кодекс України, 2008 р), Закон «Про освіту», Концепції національно-патріотичних освіти, програми «Основні напрями освіти для учнів 1-11 класів загальноосвітніх шкіл України», Концепції сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива сім'я» на 2012-2021 роки та Закону України «Про благодійність та благодійні організації».

Аналіз цих документів дозволяє зробити висновок, що частота використання терміну «милість» значно збільшився в другому десятилітті XXI століття. Перше видання Державного Закону «Про освіту» (1991) не використовує поняття милість взагалі. Видання 2011 року звертається до нього у зв'язку з відповідальністю родини.

Найбільш яскравим поданням концепції милосердя має «Основні освітні принципи для учнів 1-11 класів загальноосвітніх шкіл України», затверджених міністром освіти, молоді та спорту України в 2011 році. Є 7 лексеми, в яких згадується «милосердя». Документ демонструє яскраву відмінність між милосердям, любов’ю, добротою, чутливістю і благодійністю.

За час незалежності у державних документах помітно простежується еволюція смислового навантаження поняття милосердя. Якщо на початку незалежності ця концепція була представлена лише побічно, як частина морального виховання, за останні 20 років частота його використання зростає, і її концептуальна структура стає набагато складнішою. Це вказує на підвищену обізнаність про важливість її ролі в українській освітній системі.

Ключові слова: поняття милосердя, освіта на милість, Державна програма «Освіта», Концепція національної освіти, Закон України «Про освіту», «Основні принципи освіти для учнів 1-11 класів загальноосвітніх шкіл України», концепція сімейного освіти «Щаслива сім'я».

Левків С.

Тенденції в реалізації на практиці принципів школи середньої освіти для сталого розвитку.

Ця стаття присвячена виявленню тенденції в реалізації на практиці принципів середньої освіти для сталого розвитку. Розкривається сутність концепцій «тенденції», «сталий розвиток», «Освіта для сталого розвитку», «сталий розвиток суспільства». Автором визначені причини виникнення концепції «Освіта для стійкого розвитку».

Встановлено, що освіта є передумовою і пріоритетом і в той же час засобом досягнення сталого розвитку. Це має вирішальне значення для забезпечення інформованості про проблеми навколишнього середовища та етики, формування цінностей і підходів, прищеплюючи навички та заохочуючи поведінку відповідно до принципів сталого розвитку.

Наведено недоліки традиційної середньої освіти для реалізації на практиці концепції сталого розвитку. Виявлено пріоритетні напрями вдосконалення екологічної складової середньої освіти для сталого розвитку.

У центрі уваги автора результати та перспективи проекту «Освіта для стійкого розвитку в дії». Згадується роль держави у здійсненні освіти в інтересах сталого розвитку на практиці в середніх школах. Показані основні принципи модернізації змісту освіти на основі переорієнтації цілей сталого розвитку,.

Звертається увага на важливість курсу «Уроки для стійкого розвитку» з погляду його впливу на процес впровадження в практику середньої шкільної освіти в інтересах сталого розвитку. Це показує важливість розуміння концепції «сталого розвитку» і досвід, отриманий учнями в якості важливого елемента підготовки до життя.

Увага зосереджується на тому, що високоякісна середня освіта є необхідною умовою для сталого розвитку. На основі аналізу наукової літератури, юридичних документів, змісту, форм і методів середніх шкіл для реалізації парадигми сталого розвитку, автор статті виділяє наступні тенденції: пріоритет середніх шкіл щодо реалізації принципів освіти для сталого розвитку; об'єднання зусиль школи та НВО екологічної сталого розвитку; різноманітність змісту, форм і методів взаємодії між школами та громадськими організаціями в реалізації сталого розвитку; створення нового вчення в школах в контексті сталого розвитку.

Ключові слова: тенденції, сталий розвиток, освіта для сталого розвитку, середня освіта, середні школи, екологія, сталий розвиток суспільства.