ТЕМА 1 Організація бухгалтерського обліку та аудиту в різних підприємствах України.

Мета вивчення

Після вивчення лекції студент повинен знати:

­ нормативно - правове забезпечення ведення бухгалтерського обліку та нормативно - правове регулювання аудиторської діяльності на підприємствах гірничої, енергетичної, будівельної та металургійної;

­ призначення та склад фінансової звітності;

­ принципи підготовки фінансової звітності та її якісні характеристики;

­ вимоги до її складання та звітний період;

­ порядок подання та оприлюднення фінансової звітності.

Після вивчення лекції студент повинен вміти:

- з’ясовувати сутність бухгалтерського обліку, його значення, задачі і тенденції розвитку в умовах становлення ринкових відносин в економіці України;

- користуватися законодавчо – інструктивними матеріалами, які безпосередньо впливають на побудову бухгалтерського обліку;

- розуміти порядок відображення господарських операцій за затвердженим Планом рахунків та у відповідності з діючими П(с)БО

- організувати бухгалтерський облік господарських операцій таким чином, щоб він забезпечував користувача достовірною, повною і правдивою інформацією про діяльність підприємства.

У лекції розглядаються наступні питання:

1. Склад і призначення фінансової звітності

2. Принципи підготовки фінансової звітності та її якісні характеристики

3.Розкриття інформації у фінансовій звітності, подання та оприлюднення

4.Аудиторська діяльність, сутність, функціональні завдання,

предмет, метод об’єкти аудиту.

1.Склад і призначення фінансової звітності

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність — охоплює впорядковану систему взаємопов'язаних економічних показників, що відображають умови і результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств, їх фінансовий стан за звітний період та сукупність способів і прийомів узагальнення даних поточного обліку.

Фінансову звітність зобов'язані складати підприємства, юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також представництва чужоземних суб'єктів господарської діяльності за єдиними формами, затвердженими Міністерством фінансів України.

Фінансова звітність містить відомості про наявність і стан господарських засобів, коштів та джерел їх формування, про витрати, доходи й фінансові резуль­тати діяльності підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) і ґрунтується на даних синтетичного й аналітичного обліків. Дані фінансової звітності є інформаційною основою як для прийняття управлінських рішень, спрямованих на вдосконалення діяльності підприємства на короткостроковий період і на пер­спективу, так і для широкого кола зовнішніх користувачів. Фінансова звітність не становить комерційної таємниці підприємства. Користувачі звітності — фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Формування бухгалтерської і фінансової звітності підприємств має здійснюватися відповідно до принципових положень стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність підприємства містить:

-баланс (форма № 1);

-звіт про фінансові результати (форма № 2):

-звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

-звіт про власний капітал (форма № 4);

-примітки до фінансової звітності (форма № 5)-

-звіт за сегментами ( форма 6)

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

— придбання, продажу та володіння цінними паперами;

— участі в капіталі підприємства;

— оцінки якості управління;

— оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

— забезпеченості зобов'язань підприємства;

— визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

— регулювання діяльності підприємства;

— інших рішень.

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Бухгалтерський баланс характеризує склад і обсяг активів, зобов'язань та власного капіталу підприємства на певну дату. Зміст і форму бухгалтерського балансу встановлено положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс".

Звіт про фінансові результати — звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

У звіті про фінансові результати міститься інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства (операційної, звичайної, надзвчайної) за звітний період. Загальні вимоги щодо розкриття статей звіту про фінансові результати визначено стандартом 3 "Звіт про фінансові результати".

Звіт про рух грошових коштів — звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

У звіті про рух грошових коштів подають дані про рух грошових коштів (їх надходження і вибуття) протягом звітного періоду внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Зміст і форму звіту про рух грошових коштів визначено стандартом 4 "Звіт про рух грошових коштів".

Звіт про власний капітал — звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про власний капітал призначений для подання узагальненої за звітний рік інформації про зміни (збільшення, зменшення) статутного капіталу, пайового капіталу (у кооперативних організаціях), додаткового, резервного несплаченого капіталу, а також нерозподіленого прибутку. Форму і зміст звіту про власний капітал визначено стандартом 5 "Звіт про власний капітал".

Примітки до фінансових звітів — сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

У примітках до фінансової звітності подають додаткову інформацію, розкриття якої дає більш повну й об'єктивну картину про фінансовий стан і результати діяльності підприємства відповідно до вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку (методи оцінювання запасів, нарахування амортизації тощо). Примітки до фінансової звітності подають за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України — типова форма фінансової звітності № 5 "Примітки до річної фінансової звітності".

Перед складанням річної фінансової звітності не­одмінно слід проводити інвентаризацію активів та зобов'язань підприємства.

Датою подання фінансової звітності на підприємствах вважається день фактичної її передачі за належ­ністю, а в разі надсилання її поштою — дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. Квартальну фінансову звітність підприємства подають не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річну — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Кожну форму фінансової звітності підписують керівник і головний бухгалтер, а завіряють печаткою підприємства.

2. Принципи підготовки фінансової звітності та її якісні характеристики

Звітність - це система показників у формі таблиці, які відображають обсяг і результати діяльності підприємства. Її складання - завершальний етап облікової роботи.

Фінансова звітність визначена П (С) БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень

Готуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватися наступних якісних характеристик:

1. Зрозумілість (дохідливість) - доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання в сфері ділового та економічного життя, бухгалтерського обліку. Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про :

· підприємство;

· дату звітності і звітний період;

· валюту звітності та одиниці її виміру;

· облікову політику підприємства та її зміни;

· консолідацію фінансових звітів;

· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

· обмеження відносно володіння активами, участь у спільних підприємствах;

· виявлені помилки минулих років і пов'язані з ними користування;

· переоцінку статей фінансових звітів, а також містити іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П (С) БО;

2. Доречність - вплив на економічні рішення користувачів, оцінку минулих, теперішніх і майбутніх подій, прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність повинна містити тільки доречну інформацію, що дозволяє належним чином впливати на прийняття рішень; оцінку минулих і майбутніх подій;

3. Достовірність (надійність)- в представленій у звітності інформації не повинно бути суттєвих помилок.) Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів.

4.Зіставність інформації характеризує можливість користувачів порівнювати фінансові звіти за різні періоди та фінансові звіти різних підприємств.

Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку існують такі принципи:

-автономність;

-обачність;

-повне висвітлення;

-послідовність;

-безперервність;

-нарахування та відповідності витрат;

-превалювання сутності над формою;

-історична (фактична ) собівартість;

-єдиний грошовий вимірник;

-Періодичність.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, що здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, а ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймі протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п-18 П(С)БО). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинно в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінювати за ринковою вартістю.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визначаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. П(С) БО1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за якими витрати визначаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'зку між ними та отриманими доходами.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначити відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, яки використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати інший стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певний термін, яки визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року - календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльностівикористовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язання, сплатити дивіденди тощо. Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розташовуються у порядку зростання їх ліквідності), надані зіставної інформації за звітний та попередній періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутністю суттєвих помилок та необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цієї метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

3.Розкриття інформації у фінансовій звітності, подання та оприлюднення

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність — охоплює впорядковану систему взаємопов'язаних економічних показників, що відображають умови і результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств, їх фінансовий стан за звітний період та су­купність способів і прийомів узагальнення даних поточного обліку.

Фінансову звітність зобов'язані складати підприємства, юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також представ­ництва чужоземних суб'єктів господарської діяльності за єдиними формами, затвердженими Міністерством фінансів України.

Фінансова звітність містить відомості про наявність і стан господарських засобів, коштів та джерел їх формування, про витрати, доходи й фінансові резуль­тати діяльності підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) і ґрунтується на даних синтетичного й аналітичного обліків. Дані фінансової звітності є інфор­маційною основою як для прийняття управлінських рішень, спрямованих на вдосконалення діяльності підприємства на короткостроковий період і на пер­спективу, так і для широкого кола зовнішніх користу­вачів. Фінансова звітність не становить комерційної таємниці підприємства. Користувачі звітності — фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Формування бухгалтерської і фінансової звітності підприємств має здійснюватися відповідно до принципових положень стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерська звітність має відповідати таким вимогам: гарантувати об'єктивність і достовірність звітних даних; забезпечувати своєчасність даних; відобража­ти дані про всі господарські операції за звітний період та дані про результати інвентаризації майна і зобов'язань; забезпечувати єдність методики формування звітних показників, порівнюваність звітних даних тощо.

Фінансова звітність підприємства містить:

-баланс (форма № 1);

-звіт про фінансові результати (форма № 2):

-звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

-звіт про власний капітал (форма № 4);

-примітки до фінансової звітності (форма № 5);

-звіт за сегментами(форма № 6).

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).

Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо відповідає таким критеріям:

— Існує імовірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею;

— оцінка статті може бути достовірно визначена.

До фінансової звітності включаються показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємства.

У рядках форм фінансової звітності, які не мають показників, ставиться прочерк.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок заповнення встановлює Міністерство фінансів України за погодженням із Державним комітетом статистики України.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов'язані складати і подавати консолідовану фінансову звітність. Консолідована фінансова звітність — це звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці. Порядок складання консолідованої фінансової звітності регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 20 «Консолідована фінансова звітність».

Перед складанням річної фінансової звітності неодмінно слід проводити інвентаризацію активів та зобов'язань підприємства.

Підприємство зобов'язане подавати квартальну та річну фінансову звітність:

— органам, до сфери управління яких воно нале­жить;

— трудовому колективу на його вимогу;

— власникам (засновникам) підприємства;

— органам виконавчої влади.

Датою подання фінансової звітності на підприємствах вважається день фактичної її передачі за належ­ністю, а в разі надсилання її поштою — дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. Квартальну фінансову звітність підприємства подають не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річну — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15-го квітня наступного за звітним року.

Кожну форму фінансової звітності підписують керівник і головний бухгалтер, а завіряють печаткою підприємства.

При поданні адресатам до форм фінансової звітності додають листа підприємства з інформацією про склад поданої звітності.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

— придбання, продажу та володіння цінними паперами;

— участі в капіталі підприємства;

— оцінки якості управління;

— оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

— забезпеченості зобов'язань підприємства;

— визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

— регулювання діяльності підприємства;

— інших рішень.

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Розкриття інформації у фінансовій звітності:

Для того, щоб фінансова звітність була зрозуміла користувачам, вона повинна містити дані про:

— підприємство;

— дату звітності та звітний період;

— валюту звітності та одиницю її виміру;

— відповідну Інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

— облікову політику підприємства та її зміни;

— консолідацію фінансових звітів;

— припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

— обмеження щодо володіння активами;

— участь у спільних підприємствах;

— виявлені помилки минулих років та пов'язані з ними коригування;

— переоцінку статей фінансових звітів;

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положен­нями (стандартами).

Розкриття — надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності. Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій звітності, охоплює:

— назву, організаційно-правову форму та адресу підприємства (краї­ну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

— короткий опис основної діяльності підприємства;

— назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його материнської (холдингової) компанії;

— середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного пе­ріоду.

Кожний фінансовий звіт повинен містити дату, станом на яку наведені його показники, або період, який він охоплює. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаче­ного цим Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності.

У фінансовій звітності повинна бути вказана валюта, в якій відображені елементи звітності, та одиниця її виміру.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

4.Аудиторськадіяльність, ії суть, функціональні завдання,

предмет, метод об’єкти аудиту.

Згідно із ЗУ "Про аудиторську діяльність” ст.3, поняття "аудиторська діяльність” містить всобі організаційне іметодичне забеспечення аудиту, практичне виконанняаудиторських перевірок та наданняінших аудиторських послуг. Аудиторські послугиможуть надаватися уформі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних зним експертиз, консультацій зпитань бух.обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово господарської діяльності та інших видів економічно правового забеспечення підприємницької діяльностіфізичних та юридичнихосіб.

Аудит – це незалежна перевірка публічноїбух. звітності, обліку, первинних документів та інш. інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктагосподарювання з метоювизначення достовірностізвітності, обліку, йогоповноти і відповідності чинному законодавству та встановленимнормативам.

Метою аудитуфінансової звітності євисвітлення аудитором висновку про те, чи відповідаєфінансова звітність вусіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядокпідготовки і представлення фінансових звітів. За результатами аудитускладається аудитрський висновок прореальний фінансовий стан суб’єктагосподарювання. Основнізавдання аудиту – збирання таобробка достовірної інформаціїпро господарсько-фінансову діяльністьсуб’єкта господарювання іформування на ції основіаудиторських висновків. Для тогощоб чскласти достовірнийаудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститьсяу бухгалтерській документації та первиннихдокументах, достатня тадостовірна.

Необхідність проведенняаудиту обумовлюєтьсяпотребою користувачів інформаціїпро реальний фінансовийстан суб’єктагосподарювання. Користувачамицієї інформації можутьбути :

-уповноваженні напідставі ЗУ представники органів державної влади;

-власники, засновники господарюючого суб’єкта;

-інші юридичніта фізичні особи, якімають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльностісуб’єкта господарювання ( кредитори, інвестори, постачальники ).

Аудитор не затверджує звітівсуб'єктів господарювання іне відповідає за самузвітність. Він тільки висловлюєсвою думку щодо фінансової звітності. Відповідальність зафінансову звітність лежить накерівниках господарюючого суб’єкта,що перевіряється. Аудит незвільняє керівництво суб’єктавід відповідальності.

Крім основних, аудит можевирішувати й функціональні завдання. До функціональних належать: завданнякоригування і санації, оперативного контролюта аналізу, завдання стратигічногоаналізу.

Завдання коригуванняі санації передбачають розробку зарезультатами проведеного аудиту напрохання клієнта рекомендацій щодо виправленнявикритих ним помилок та уникненнязловживань. Аудитор може датирекомендації щодо санаціїі відновлення бухгалтерської документації,постановки бухгалтерського обліку,але безпосередньо він небере участі у виправленніпомилок і проведенні санацій.

Завдання оперативногоконтролю і аналізупередбачає проведення оперативногоаудиту й аналізу безпосередньо упроцесі господарської діяльностіклієнта з метою попередженняпомилок, вибору оптимальних варіантів управлінських рішень безпосереднього втручанняаудитора.

Завдання стратегічногоаналізу передбачають, що аудиторна підставі даних, одержаних у процесі аудиту,розробляє пропозиції щодоперспективних питань розвиткугосподарюючого суб’єкта.

Предмет аудиту – стан економічних, організаційних , інформаційних та іншиххарактеристик системи, що знаходиться всфері аудиторської оцінки. Предмет аудитумає багато спільного зпредметом ревізії та економічного аналізу. Предметом економічногоаналізу також є господарські процесиі явища, їх кількісна характеристика іоцінка економічних об'єктів – ресурсів, продукції,прибутку.

Предметом ревізіїє ті саміпроцеси та явищаі їх оцінка щодо відповідностізаконодавству.

Водночас предметаналізу, ревізії іаудиту має розбіжності. Аудит виходитьза рамки контролюі ревізії. Питання податків, оцінки майна, ефективності системуправління не є об’єктом ревізії тааналізу.

Методаудиторської діяльності базується на основнихположеннях діалектичного методупізнання і законах політичноїекономії. Економічні процеси, які виникають іздійснюються на підприємствах являють собоюпевне ціле, узагальнене, без відмінностей між окремимичастинами та властивостями .

Метод аудиту- це сукупність способів, прийомів, використовуваних длядослідження стану об’єктів, що вивчаються. Ці прийоми можнаоб’єднати в такігрупи :

-визначення кількісногота якісного стануоб’єкта;

-визначення відхиленьдійсного стану досліджуваного об’єкта від норм танормативів, планових показників та іншихправил;

-оцінювання стануоб’єкта ( у минулому, поточному тамайбутньому періодах).

Отже, методомаудиту є визначенняреального , якісного та кількісногостану об’єктів, виявленнявідхилень від базовогоабо нормативного стану й оцінювання цихвідхилень за критеріямидоцільності та законності.

В аудитішироко застосовують прийомита методи, які не єаудиторськими - це передусім прийомита методи статистики іаналізу господарської діяльності: порівняння, групування, деталізація показників,індекси, балансовий,сальдовий тощо.

Об’єктиаудиторської діяльності - це взаємопов’язані економічні, організаційні, інформаційні,технологічні та інші сторони функціанування системи,що вивчається, стан якоїможе бути оціненийкількісно і якісно. Об’єкти аудиту можуть бутирізними за складомта структурою, відношенням дорізних сфер діяльності.

За видами:

Активи: основні засоби та поза оборотні активи; запаси і витрати; гроші, розрахунки та інші активи.

Господарські факти як процеси: виробництва і реалізації продукції; забезпечення процесу виробництва робочою силою; впровадження у виробництво нової техніки та технології; матеріально технічне постачання; технічне, господарське, енергетичне забезпечення виробництва.

Пасиви: джерела власних і прирівняних до них коштів; довгострокові пасиви; розрахунки та інші пасиви.

Економічнірезультати діяльності : обсягивиробництва, продуктивністьпраці, собівартість продукції,рентабельність, витрати виробництва.

Організаційні формиуправління: організаційна структуравиробництва, структура та функціїапарату управління.

Методи управління: системистимулювання праці, внутрішньовиробнича система стимулюваннявиробництва.

Функціїуправління: планування, нормування, облік, контроль, економічний аналіз,ціноутворення, внутрішній аудит.

За складністю : складні об’єктиі прості об’єкти.

За відношеннямоб’єктів до сферидіяльності : виробництвоосновне, допоміжне таобслуговуюче; матеріально-технічнепостачання та збут; підготовка виробництва; управління.

Стан об’єктіву часі: минулому, теперішньому, майбутньому.

За характеромоцінки стану підприємства: якісна ікількісна оцінка; лише якіснаоцінка; тільки кількісна оцінка.

За терміномперебування об’єктів у полі діяльностіаудиту : об’єкти, якіпостійно перебувають уполі аудиторського впливу; об’єкти періодичноїаудиторської оцінки; об’єкти разовихаудиторських оцінок.

Види аудиту.

За формою і метою здійснення аудиту розрізняють зовнішнійта внутрішній аудит. Основна різницяміж ними полягаєв тому, щовнутрішній аудит проводитьсяв середині самої організаціїза вимогою та з ініціативи її керівництва аудитором, якийпрацює в самій організації. Тому в виконаннісвоїх функцій він тієючи іншою міроює залежним відкерівництва підприємства. Зовнішнійаудит проводять окреміаудиторські фірми. Метою тазавданням зовнішнього аудитує оцінка і підтвердження достовірності фінансовоїзвітності підприємства. Зовнішній аудит можебути добровільним, коли проводитьсяза ініціативи зацікавленоїсторони та обов’язковимколи передбачений законом.

Принципи аудиту.

Національні нормативиаудиту і Кодекс професійноїетики аудиторів України встановлюють основніпринципи аудиту, правила наданняаудиторських послуг,фундаментальні засади аудиторськоїетики. Відповідно до цихдокументів принципи аудитуможна поділити надві групи : методологічні принципита принципи професійної етики.

Методологічні принципи : планування аудиту, визначеннякритеріїв суттєвості і достовірності, дотримання методикита техніки аудиту,оцінки ризиків та виборуданих, аналіз інформаціїта формування висновків, відповідальність зарезультати аудиту, повне інформуванняклієнта.

Принципи професійноїетики : вірогідність, професіоналізм, якість послуг,довіра, неупередженість, чесність, об’єктивність, професійнанезалежність, конфіденційність.

Коженаудитор, що отримавсертифікат аудитора України, виголошуєі підписує клятву.